Сайт Відділу документів іноземними мовами є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
16.11.2017 08:05

Закони Кларка, гоббіти та кролик, що біжить
Інформаційно-ресурсний центр «Вікно в Америку» встиг затоваришувати з багатьма херсонськими...

15.11.2017 09:19

Зустріч з представниками Посольства США в Україні
14 листопада зустріч з представниками Посольства США в Україні, Маджі Краузе та Валентиною Пашковою,...

13.11.2017 08:53

Співайте разом з нами
Кожен співрозмовник нашого англійського клубу, який працює на базі центру «Вікно в Америку»,...


Гість | Увійти
Версія для друку

Бенні Ґудмен
Король свінгу
1909 - 1986

         Дорога з Нью-Йорку до Лос-Анджелесу була важкою та тривалою. Вони мали грати у танцювальній залі Паломар. Попередні півтора місяці виступів «на один вечір» не були  вдалими для Бенні Ґудмена та його джазового оркестру. Зали були напівпорожні, або зовсім не було бажаючих слухати їх музику. У Денвері менеджер танцювальної зали загрожував відмінити їх контракт, якщо вони не гратимуть популярної танцювальної музики. 21 серпня 1935 року Бенні Ґудмен приїхав у Паломар, у той час він вже був готовий відмовитися від свого оркестру.
На його здивування у Паломар був аншлаг. Спочатку Ґудмен виконував невибагливу популярну музику, що як він думав, бажала публіка, але публіка не була вражена. Розуміючи, що то вже був практично кінець, Бенні вирішив виконати декілька свінгових композицій. Після виконання "King Porter Stomp" в аранжуванні Флетчера  Хендерсона публіка пожвавилася, почала аплодувати. Тоді маестро зрозумів: «Це те, що вони прийшли почути». Почалася ера свінгу.
Деякі джазові групи вже працювали у цьому напрямі, але Бенні Ґудмен примусив Америку збожеволіти від свінгу. Свінг став манією з його шаленими танцями та фанатами. Це тривало більше десяти років, свінг перетворився на самостійний джазовий стиль, продовжуючи існувати у 21 столітті. Бенні Ґудмен став національною зіркою, «королем свінгу».
Бенджамен  Девід  Ґудмен народився у Чикаго 30 травня 1909 року і був одним з дванадцяти дітей Девіда та Дори Ґудмен, іммігрантів-євреїв з Східної Європи. Його батько, кравець-бідняк, заохочував дітей до навчання та музичного виховання. Музична освіта Бенні почалася у 1919 році у місцевій синагозі, де він грав на кларнеті. Наступного року його прийняли до вуличного оркестру знаменитого Халл-Хауза, приблизно у цей час він почав брати уроки у кларнетиста Чиказького симфонічного оркестру Франца  Шеппа.

      У дванадцять років він переміг у конкурсі імітування знаменитого кларнетиста Теда Льюіса, коли йому було чотирнадцять він грав у місцевому оркестрі. Ще у коротких штанцях (як тоді носили діти) він почав грати з підлітковим оркестром, до якого також входили Бад Фрімен, Джіммі МакПартленд  та Дейв Таф, що були у складі “Austin High School Gang”. Кінг Олівер, Луї Армстронг, Бикс Байдербек, Джіммі Нун були зірками джазу того часу. Бенні Ґудмен намагався грати у їх манері.
Бен Поллак, барабанщик, був у захваті від виконання Бенні. Коли Поллак створив власний оркестр і переїхав до Лос-Анджелесу, він запросив до себе «хлопчика у коротких штанцях». Це був 1925 рік, Бенні Ґудмену було лише шістнадцять років. У тому оркестрі були й інші майбутні зірки: Джіммі МакПартленд , Гленн Міллер, Джек Тігарден, Гаррі Джеймс, Маггсі Спаньєр та Бад Фрімен. Через декілька місяців оркестр Поллака повернувся до Чикаго, там Ґудмен зробив свої перші записи і став солістом оркестру.
У 1928 році оркестр переїхав до Нью-Йорку та швидко  завоював популярність. Наступного року, однак, Поллак та Ґудмен посварилися і Бенні залишив оркестр. Бенні вже мав неабияку репутацію, дуже скоро він почав заробляти від 200 до 400 доларів на тиждень, приголомшливі гроші під час Великої Депресії. Він працював переважно на радіо та робив записи для ведучих оркестрів, включаючи оркестр Пола Уайтмена, але не відмовлявся й від виконання у бродвейских мюзиклах, серед яких були хіти Джорджа Гершвіна «Strike Up the Band» та «Girl Crazy». У 1933 Бенні Ґудмен познайомився з Джоном Хеммондом, музикантом та продюсером, і його кар’єра стрімко злетіла.

Хеммонд мав бути продюсером декількох записів джазової музики, він запросив Ґудмена створити оркестр до потрібного терміну. Ґудмен зібрав групу з зірок джазу, записи вийшли у світ у 1934 році, перший раз Бенні Ґудмен виступив як керівник оркестру. Після цього Ґудмен за допомоги Хеммонда створив інший оркестр для прослуховування у мюзик-холі Біллі Роуза. Ґудмен мав перевагу, тому що в його оркестрі були лише білі музиканти, а за тих часів деякі заклади відмовляли афроамериканським виконавцям. Ангажемент у мюзик-холі тривав три місяці, далі Ґудмен отримав можливість прийняти участь у новому радіо шоу «Потанцюємо». Програма транслювалася суботніми вечорами по всій території США упродовж трьох годин. Ґудмен сказав, що оркестр, який приймав участь у «Потанцюємо» відображав його власні високі та суворі стандарти музикальності. Під його керівництвом дисципліна в оркестрі була дуже жорсткою. Він не допускав жодної недбайливості на репетиціях. Якщо музикант грав фальшиву ноту чи брав іншу тональність, він отримував «Промінь», жахливо довгий, крижаний погляд Бенні. Багато музикантів боялися цього погляду.
Ґудмену не вистачало «свінгового»  барабанщика у його оркестрі. Не чергового, звичайного, але такого, який міг би «вести» оркестр. Полум'яний Джин Крупа, родом теж з Чикаго, став саме таким. Джин Крупа – барабанщик, а усі аранжування належали Флетчеру Хендерсону, нарешті Бенні мав те, чого бажав.
Трансляції «Потанцюємо» мали величезний успіх. На жаль програма припинила існувати через 26 тижнів, причиною був страйк на фабриці спонсора. Оркестр Бенні Ґудмена дуже сподобався, але то був лише початок свінгового джазу, мало хто з музикантів працював у цій манері. Гай Ломбардо прийняв оркестр Бенні Ґудмена до своєї трупи, що працювала у нью-йоркському готелі «Roosevelt Grill». Немолодій тамтешній публіці, що звикла до вальсів, не сподобалась музика Ґудмена, через два тижні він пішов звідти.

Невдачі переслідували Бенні аж до його виступу у танцювальній залі Паломар. Ангажемент Бенні тривав два місяці, публіка була у захваті. Близько кінця 1935 року Ґудмен вже працював у Чикаго, його популярність шалено зростала. У рідному місті його оркестр грав у готелі «Congress», завойовуючи любов безлічі прихильників. Там Бенні затримався на шість місяців. У цей час склалося тріо: Ґудмен, Крупа, піаніст Тедді Уілсон. Вони грали на таких зібраннях, де не було танців. Бенні дуже любив злагоджену гру в ансамблі, де він намагався досягти точності виконання класичного струнного квартету.
Уілсон прийшов до оркестру Ґудмена у 1936 році. Уілсон був чорношкірий і раніше працював у Нью-Йорку, де був один з перших професійних оркестрів, у складі якого були чорні та білі музиканти. Трохи пізніше цього ж року Бенні взяв до оркестру чорношкірого вібрафоніста Лайонела Хемптона, аби мати власний квартет. Ґудмен ніколи не йшов на компроміс з тими власниками клубів, хто заперечував проти змішаного складу його оркестру.
Наприкінці 1930-х років шалене бажання чути музику Ґудмена переходило межі, а його публічні з'явлення викликали масову істерію. У 1937 році молодь ще на світанку вишикувалася у чергу навколо театру Парамаунт, де мало бути шоу. Під час виступу публіка скаженіла, галасувала, тупотіла, танцювала між рядами. Усі касові рекорди були побиті.
У цей період почався його трирічний ангажемент на радіо у програмі «Караван верблюдів» та вийшли художні фільми «Велике радіомовлення» та «Готель Голівуд» з його участю. Виступ у Карнеґі-Хол 1937 року став його найбільшим успіхом. У цьому концерті разом з його власним оркестром грали ще декілька видатних музикантів: Бак Клейтон (труба), Куті Уільямс (труба), Джонні Ходжес (саксофон), Лестер Янг (саксофон),Гаррі Карні(саксофон),Каунт Бейсі (піаніст). Апофеозом того вечора було 12-хвилинне виконання “Sing, Sing, Sing” (Крупа та декілька неперевершених соло).

Тріумф у Карнеґі-Хол належав не тільки Ґудмену, але й джазовій музиці, епоха якої почалася. Джаз став найпопулярнішим музичним жанром  того часу, а записи класичних джазових творів користуються попитом через більше як 60 років після створення.
У 1940 році Бенні потребував операції, тому мав тимчасово розпустити оркестр. На той час Крупа та Гаррі Джеймс (труба) вже залишили оркестр, інші, Хемптон та Зіггі Елман (труба) пішли слідом за ними ще до того, як Бенні змінив склад оркестру декілька місяців потому. Його новий ансамбль мав дещо інший характер, але особистості знов були видатні: Джорджі Олд (саксофон), Дейв Таф (барабани), легендарний Чарлі Крісчен (електрична гітара). Наприкінці 1940-х років Ґудмен швидко зібрав нову групу, аби працювати у стилі бібоп, але його власний стиль мало змінився.
З початку 1950-х років Ґудмен працював та робив записи переважно з маленькими групами. У той же час він почав багато подорожувати як посол з спеціальних доручень Державного Департаменту США. У 1978 році він зібрав новий великий оркестр для виступу у концерті, присвяченому сороковій річниці Карнеґі-Хол. Ґудмен завжди мав велике бажання грати класичну музику. У 1938 році він виконав та записав «Квінтет для кларнету» Моцарта з Будапештським Струнним Квінтетом. Згодом він працював та робив записи з найвідомішими симфонічними оркестрами, виконуючи твори для кларнету різних композиторів, серед яких були Бела Барток, Аарон Копленд та Пауль Гіндеміт.
Ґудмен продовжував робити студійні записи до 1980-х років. У 1982 році він отримав нагороду від Центру Почесних Нагород імені Джона Кеннеді. Бенні також мав медаль Джорджа Пібоді та почесний докторський ступінь від Єльського університету. 13 червня 1986 року Бенні Ґудмен, Король Свінгу, помер від серцевого нападу у віці сімдесяти семи років.

Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
* Текст повідомлення

Вхід