Сайт Відділу документів іноземними мовами є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
27.04.2017 08:48

Дивуйся, думай, твори
Інформаційно-ресурсний центр «Вікно в Америку», заохочуючи до розвитку дослідницьких здібностей...

26.04.2017 07:23

"Життя після поранення" на місцевому ТБ
  Коротке відео про презентацію виставки на каналі "Скіфія": https://www.youtube.com/watch?v=1FkDNpCPBYM      

24.04.2017 06:46

Міжнародний день Матері-Землі
22 квітня відзначається не просто велике, а дійсно глобальне свято – Міжнародний день Матері-Землі,...


Гість | Увійти
Версія для друку

Елізабет Кюблер-Росс
1926 —  2004
Авторка концепції психологічної допомоги вмираючим хворим


Зовсім юною у рідному селі у Швейцарії Елізабет  Кюблер-Росс вперше дізналася про те, люди помирають. Товариш її батька упав з дерева, він отримав смертельні поранення, але не помер миттєво. До нього покликали усіх сусідських дітей, аби попрощатися. Йому не страшно було помирати. Він попросив дітей допомагати його дружині та дітям на їх фермі. «Коли я бачила його останній раз, я відчувала величезну гордість та радість»,- згадувала вона. Ставлення тієї людини до смерті допомогло юній Елізабет сприйняти смерть як нормальне, природне явище.
Коли вона виросла, вона стала психіатром. Велика частина її кар'єри присвячена темі співчуття вмираючим, їх рідним та друзям. Їй належать відкриття в області емоційних стадій, через які проходять невиліковно хворі люди.
Елізабет Кюблер народилася 8 липня 1926 року у Цюріху (Швейцарія). Одразу ж після народження вона мало не померла. Вона була однією з народжених трійнят і важила приблизно два фунти (1 кілограм). Пізніше Елізабет розповідали, як її мати наполягала на тому, щоби Елізабет залишили вдома і не забирали до лікарні.
Коли Елізабет вчилася у другому класі, вона знов зіштовхнулася зі смертю. Дівчина з її села померла від менінгіту. Усе село сумувало за нею. «Було відчуття солідарності, спільної трагедії. Ця дівчина під час хвороби була вдома. Вона не знала холодної байдужості лікарні, де їй довелося б помирати. Усі рідні та знайомі люди постійно знаходились поруч з нею»,- писала Елізабет у своїй книзі «Смерть: Остання стадія розвитку».
Елізабет пам'ятала свій власний досвід перебування у лікарні. Коли їй було п’ять років, її поклали до лікарні із запаленням легенів. Декілька тижнів її тримали у ізольованому приміщенні. Коли батьки приїхали навістити її, вони мали розмовляти через скляну стіну. «Там не було знайомих голосів, дотиків, запахів, навіть іграшки»,- згадувала вона.
Коли Елізабет виповнилось 15 років, почалась Друга Світова війна. Швейцарія зберігала нейтралітет під час війни, тому тисячі біженців з нацистської Німеччини шукали порятунку у сусідній Швейцарії. Елізабет працювала волонтером у найбільшій лікарні Цюріха, доглядаючи хворих та поранених біженців. Після війни вона подорожувала автостопом по країнах Європи, що були зруйновані війною. Вона відвідала навіть колишній нацистський концтабір. Вона допомагала людям, як могла. У Польщі вона працювала у маленькій лікарні, де було лише два лікаря та гостро не вистачало обладнання та медикаментів. Тоді вона вирішила бути лікарем.
Вона повернулась до Швейцарії, вступила до Цюріхського університету і у 1957 році отримала ступінь доктора медицини. Під час навчання вона познайомилась з студентом з Америки Емануелем Р. Россом, з яким одружилася у 1958 році. Вони переїхали до Америки, Елізабет отримала громадянство США у 1961 році.
Доктор Кюблер-Росс вирішила працювати в області психіатрії. По завершенні професійної підготовки у лікарнях Нью-Йорка та університеті Колорадо вона отримала посаду старшого викладача психіатрії в університеті Чикаго у 1965 році. Скоро у її житті почалися події, що зробили її знаменитою.
Все почалося з того, що група студентів Богословської школи Чикаго попросила її допомогти їм у вивченні феномену смерті. Доктор Кюблер-Росс порадила їм поговорити з вмираючими людьми. Елізабет та лікарняний священик розмовляли з пацієнтами, а студенти могли це бачити і чути, знаходячись за вікном, яке було прозорим тільки з одного боку. Доктор Кюблер-Росс зробила висновок, що вмираючі люди дуже охоче діляться своїми думками та почуттями.
Результатом цієї праці було виявлення п’яти стадій, через які проходять невиліковно хворі люди.
1. Стадія відмови – «не я»
2. Стадія гніву – «чому я»
3. Стадія торгу – «чому зараз», спроба відкласти неминуче на пізніший час
4. Стадія депресії, коли людина глибоко засмучена
5. Стадія прийняття, коли людина готова відпустити життя
Ці спостереження потім були викладені у її знаменитій праці «Про смерть та вмирання», яка вийшла у світ у 1969 році.
Потім Елізабет здійснила тур із своїми лекціями. Під час туру вона настійно радила, аби медичний персонал мав курс навчання поводженню з вмираючими а також, аби цей курс був включений в учбові програми. Її особливу турботу викликало навчання поводженню з вмираючими дітьми. Вона рекомендувала батькам говорити з дітьми про смерть з раннього віку, не приховуючи правди (у випадках смерті домашніх тварин, наприклад). Вона стала палкою прихильницею хоспісів, спеціальних закладів, де невиліковно хворі люди могли померти у мирі та з гідністю.
Доктор Кюблер-Росс працювала і в інших областях медицини. Вона була заступником та виконуючим обов’язки завідуючого психіатричним стаціонаром лікарні Біллінгс університету Чикаго з 1965 року по 1967-й. У кінці 1960-х – на початку 1970-х вона працювала консультантом у дитячій лікарні Ла Рабіда та в лікарні для сліпих та для людей з вадами зору у Чикаго.
У 1968 році вона почала дослідження життя після смерті. Це було найбільш суперечливою частиною її праці. Вона розмовляла з людьми, які побували на межі життя та смерті. У 1975 році вона публічно заявила про те, що життя після смерті існує. Вона спробувала довести це науково, але її опоненти вважають ці докази недостатніми. Потім доктор Кюблер-Росс написала ще декілька книжок, провела багато лекцій та семінарів та заснувала Центр Розвитку та Здоров’я Шанті Нілая (Дім Миру) у Ескондідо (Каліфорнія).
За свої невтомну працю та турботу про вмираючих людей доктор Кюблер-Росс отримала багато нагород, серед яких почесний докторський ступінь від Коледжу Сміт, Медичного Коледжу Пенсильванії, університету Нотр Дам та багатьох інших.
Перелік її опублікованих праць складають:
«Питання та відповіді про смерть та вмирання» (1972)
«Живемо, доки не сказали до побачення» (1978)
«Про дітей та смерть» (1985)
«Про життя після смерті» (1991)
«Про життєве значення смерті: Життя, Смерть та Життя після Смерті» (1994).

Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
* Текст повідомлення

Вхід