Сайт Відділу документів іноземними мовами є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
27.03.2017 09:51

Англійська і медіаграмотність
Реклама курсу English for Media Literacy на сайті Coursera.org та допомога студентам факультету...

27.03.2017 08:32

«Словесні» ігри
Дивно, але деякі  американські «словесні» ігри мають не дуже приємні назви. «Scrabble»,...

22.03.2017 12:36

Чи варто отримувати додаткову освіту у сфері медіа
Останнім часом деякі суспільні організації та освітні центри проводять тренінги, що стосуються нового...


Гість | Увійти
Версія для друку

Флоренс Найтінгейл
Медсестра
1820-1910

   Безтурботне життя вищого класу суспільства Вікторіанської Англії було гарантоване дівчинці, яка народилася у заможній родині. Вона могла витрачати свій час лише на вишивання, малювання та гру на піаніно. Її вечори були б зайняті вечірками, залицянням молодих багатіїв і, врешті-решт, вона взяла би шлюб з одним з них. Але не такого життя бажала для себе Флоренс Найтінгейл. Ця юна англійська леді глибоко переймалася тим, що злидарі мають жити у жахливих умовах, вона це бачила на власні очі кожного дня. Маючи тільки  шістнадцять років, вона відчула, що Господь закликає її на справу. Всупереч протестам її сім'ї вона пішла власним  шляхом.
Її покликання привело її аж до далекої Туреччини, аби піклуватися про британських солдатів, поранених на війні. Вони почали називати її «Леді з Лампою», тому що вночі, взявши лампу, вона ходила темними коридорами госпіталю, перевіряючи та заспокоюючи хворих. Її праця переросла у значно більше, ніж просто піклування. Вона започаткувала організацію та методи адміністрування догляду за пораненими та хворими. Саме тому Флоренс Найтінгейл зараз вважається засновницею професії медичної сестри.

   Флоренс Найтінгейл народилася 12 травня 1820 року в італійському місті Флоренція, де її заможні батьки тоді жили і на честь якого назвали дівчинку.
Френсіс та Вільям Едвард, батьки Флоренс, дуже любили подорожувати. Їх перша дочка, Парфенопа, народилася у Неаполі. На батьківщині, в Англії, Флоренс та її сестра зростали у родовому маєтку, де стараннями батька Флоренс отримала гарну освіту з філософії та іноземних мов. Мати прививала їй світські манери. Флоренс вважала, що звичайне життя заможної леді було нудним та марним. Вона ж гостро відчувала потяг допомагати хворим та намагатися усувати причини, які примушували їх безглуздо страждати. Вона часто відвідувала хворих мешканців свого маєтку, приносила їм їжу, міняла постільну білизну. Родина була дуже невдоволена, вважаючи що така поведінка не личить леді.
Далі Флоренс захотіла відвідувати лікарні та навчатися доглядати хворих. Її батьки були перелякані. Англійські лікарні вікторіанських часів були жахливі. Людям вищого класу суспільства ніколи навіть не спадало на думку піти до лікарні, вони лікувалися тільки вдома. Лікарні існували для незаможних, які не мали більше куди звернутися. Містер та місіс Найтінгейл прикладали всіх зусиль, аби відвернути свою Флоренс від обраного шляху, але ані подорожі, ані бали не допомогли.

  Флоренс була твердою у своєму бажанні доглядати хворих. Вона отримала схвалення та заохочення від доктора Самуїла Грідлі Хоува та його дружини Джулії, відомих американських аболіціоністів. Флоренс Найтінгейл була активісткою руху за визволення рабів і запросила подружжя Хоув до свого маєтку у 1844 році. Доктор Хоув сказав їй: «Жодна річ не може бути непристойною чи негідною Вас, якщо Ви це робите, аби допомогти іншим». Того ж року Флоренс почала відвідувати лікарні, не слухаючи вже батьківських протестів. Вона побачила реальність англійських лікарень, переповнених пацієнтами та до огиди брудних. Медсестри були неосвіченими, непідготовленими, на роботі часто бували нетверезими, з пацієнтами поводилися жорстоко; платня за їх працю була мізерною. Хвороби розповсюджувались з великою швидкістю по брудних палатах, оскільки нікому не було відомо, що мікроби є переносниками інфекцій. Будь-яка хвора людина, потрапивши до лікарні, могла очікувати радше смерті, ніж одужання. Повернувшись додому, Флоренс годинами розмірковувала про медичну систему країни, чому вона існувала саме у такому стані, що можна було зробити для покращення ситуації. Вона листувалася з людьми, які могли дати їй інформацію про лікарні в інших країнах. Зрештою почали складатися її ідеї лікарняного влаштування та управління, які одного дня стануть гостро актуальними для багатьох планувальників лікарень.

  У той самий час один з найбажаніших наречених Англії мав до неї глибокі почуття. Вона теж була дуже закохана і могла б прийняти його пропозицію, але злякалась, що одруження стане на заваді її служінню бідним та хворим. Врешті вона мала відмовити йому і важко це переживала.
  Аби розвіяти її сум, батьки запропонували їй скласти компанію їх друзям, що збиралися до Європи та Єгипту. Вона погодилася, але під час подорожі вивчала, як доглядають хворих в інших країнах. На практиці вона бачила, якщо дотримуватись чистоти та добре годувати пацієнтів, їх шанси одужати набагато збільшуються. Флоренс дійшла висновку, що сестри-католички у Франції та монахині протестантських орденів у Німеччині робили у справі догляду за хворими набагато більше, ніж англійські медсестри. Вона була вражена тим, що у місті Кайзерверт, біля Дюссельдорфу, існував Німецький Інститут Дияконис, навчальний заклад, який готував медсестер. У 1851 році вона повернулася сюди для чотиримісячного курсу навчання, продовживши свій досвід у паризьких лікарнях. У 1853 році її було призначено головою Лондонської Жіночої лікарні. Вона ще ніколи не була такою щасливою. Нарешті вона могла почати втілювати свої ідеї у життя.

  Потім почалася війна. У 1854 році Британія, Франція та їх союзник Туреччина розв'язали війну проти Росії. Військові дії відбувалися на Кримському півострові. Британська сторона мала велику кількість поранених, але для них не було забезпечено жодних умов. Це не було чимось новим, навпаки, звичайною річчю для Британської армії, яка була заражена бюрократією та вічними суперечками серед вищого командування.
   Проте, Кримська війна була першою, де були присутні журналісти, а їх розповіді про безсердечне ставлення до поранених солдатів викликали скандал на батьківщині. Без відповідного забезпечення ці бідолашні були приречені на люту смерть у шпиталях, що кишіли щурами. Найбільший та найжахливіший з них був у Туреччині, в Ускюдарі, що тепер є частиною міста Стамбул. Сотні поранених солдатів були звезені в цей шпиталь човнами або фургонами. Багатьох можна було врятувати, але вони померли, бо ніхто про них далі не потурбувався.
  У 1854 році Флоренс Найтінгейл вже мала поважну репутацію у медичних колах. Військовий міністр Британії, її друг, запропонував їй відвідати  театр військових дій та спробувати поліпшити шпитальні умови. Так співпало, що раніше Флоренс надіслала йому листа, де вона просила про те саме. Негайно ж вона почала формувати свій корпус медсестер, до якого брала розумних, вправних, досвідчених у справі жінок. За декілька днів Флоренс вже мала 38 волонтерок, з якими вирушила до страшних шпитальних бараків Ускюдару. Ситуація там виявилася ще гіршою, ніж вона собі уявляла.

   Тисячі поранених з необробленими ранами лежали у власній крові та екскрементах на солом'яних матрацах, повних клопами. Продукти харчування були зіпсовані. На ніч військові лікарі йшли до своїх помешкань, залишаючи хворих у непроглядній пітьмі шпитальних коридорів; не вистачало доглядальників.
   Навіть у тій ситуації армійські офіцери не бажали бачити Найтінгейл та її медсестринський корпус. Вони обурювалися тим, що поранених чоловіків будуть доглядати жінки. Недружні та брутальні, вони наполягали на тому, що армійський шпиталь – не місце для жінок. Але Найтінгейл ніколи не визнавала негативної відповіді. Вона мала підтримку військового міністра та досить здорового глузду, аби придумати як змінити настрій офіцерів та примусити їх сприймати ситуацію як належну. Кінець кінцем Флоренс та її медсестри змогли налагодити кухню та пральню. Нарешті підлога та пацієнти  були чисті, до того ж, останні – нагодовані. Поранені чоловіки мали ще одну радість, коли сестри читали їм, або просто розмовляли з ними. Найтінгейл встановила традицію вночі запалювати ліхтар та ходити між хворими, аби вони не лякалися темряви. Остаточною перемогою Флоренс була санітарна команда, яка прибула з батьківщини до Ускюдару. Санітари мали прибирати шпиталь, включаючи і стічний колодязь, на якому він був збудований. Результатом її зусиль стали два відсотки померлих у червні 1855 року, коли у лютому того ж року їх було 42. Легенда про «Леді з Лампою» пішла світом.

  Те, що Найтінгейл зробила для солдатів, змусило їх відчути, що все було добре, бо про них піклувалися. Вони писали додому листи з захопленими розповідями про те, як вона кожної ночі ходить довгими, темними  палатами, тримаючи свою лампу та ласкаво розмовляючи з солдатами. Один з них написав у своєму листі:«Якою втіхою було бачити, як вона проходить. Сотні нас, поранених, могли поцілувати її тінь та знов покласти голову на подушку, яке  задоволення». Ця фраза стала знаменитою. Те, що Найтінгейл робила у своєму помешканні після цілого дня праці у палатах, було не менш важливим. Вона склала плани реорганізації військових шпиталів, які відправила своєму другові, військовому міністрові. Вона квапила його із заснуванням військової медичної школи. Цей заклад мав готувати лікарів, спеціальністю яких були б типи хвороб та поранень, характерних лише для військових ситуацій.
   З інспекцією польових шпиталів Найтінгейл побувала на кримській лінії фронту. Там її спіткала хвороба, яку лікарі називали «кримська лихоманка». Майже два тижні вона була на грані смерті. Вся Англія, від королеви Вікторії до останнього солдата, молилися за її одужання. Вона перемогла хворобу, але її здоров'я було жорстоко ушкоджене, до кінця життя вона залишалася  напівінвалідом.
   У 1856 році закінчилася війна і Флоренс повернулася до Англії. На батьківщині вона була знаменитістю, але обрала тихе життя у родинному будинку. Згодом вона оселилася у Лондоні. Однак всі її відомі та впливові друзі постійно були поруч, серед них – Елізабет Блеквелл, перша жінка-лікар сучасності.

    Далеко не все ще було зроблено з того, що вона планувала. Були завершені дослідження стану здоров'я людей та санітарних умов у різних частинах Британської імперії, включаючи Індію. У 1860 році їй було необхідно зібрати гроші для заснування спеціального училища для медсестер. Цей заклад діяв у лікарні Св. Томаса у Лондоні.
Для всього світу вона була найголовнішим авторитетом у справі догляду за хворими, тією людиною, яка зробила цю професію шанованою. Вона повторювала, що обов'язки медсестри не обмежуються чищенням та прибиранням. Вона писала: «Якщо вам потрібна поденна прибиральниця, можете найняти її. Догляд за хворими це професія; медсестра не повинна займатися нічим іншим, окрім догляду за хворим». Застосування у лікарнях технічних засобів, наприклад, кухонного ліфту чи трубопроводу з гарячою водою було, на її думку, абсолютно необхідним. Вона обстоювала ідею, щоб прикуті до ліжка та дуже слабкі пацієнти могли викликати медсестру спеціальним дзвінком.
   Решту свого життя Найтінгейл була найавторитетнішим радником з питань санітарних умов та догляду за хворими для керівників всіх країн світу. Незважаючи на слабке здоров'я, вона прожила дев'яносто років. Флоренс Найтінгейл померла 13 серпня 1910 року у своєму лондонському будинку.

Інформація з книги автора Stille D.R. "Extraordinary Women of Medicine' - Children's Press, Denbury, Connecticut надана лише з освітньою метою.

Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
* Текст повідомлення

Вхід