Жінки-видавці колоніальної Америки
Жінки-видавці у колоніальній Америці
«Звернення губернатора до народу за королівським наказом»
«Нарешті ми дочекалися корабля з Англії, що везе життєво необхідний вантаж»
«Шлюб або смерть відомого співвітчизника»
Всі ці події були новинами. Міський глашатай або приватна об'ява тільки й були засобами оголосити новину на самому початку колоніального підкорення Америки.
Але все змінилося в 1638 році, коли до Бостона прибула пані Гловер з першою в Північній Америці друкарською машинкою. Вона та її чоловік залишили Англію, але він помер під час довгої подорожі через океан.
Пані Гловер втілила в життя плани свого чоловіка про відкриття друкарського дому у Кембриджі, штаті Массачусетс. Таким чином, власником першого друкарського дому в Америці була жінка.
Так само, як і наступні друкарі колоніальної доби, друкарський дім пані Гловер видавав об'яви, памфлети, юридичні та ділові бланки, альманахи та молитовні збірки. Іноді вона друкувала плакати-об'яви, коли йшлося про надто важливі події та новини. Плакати друкували на великих аркушах паперу грубим шрифтом та розвішували у людних місцях.
Разом зі збільшенням колонізованих територій епізодичний друк плакатів переріс у щотижневі публікації. Друкарі стали видавцями, редакторами, журналістами та складальниками.
Ті перші газети мали чотири сторінки, що були заповнені місцевими новинами та листами читачів, історіями, передрукованими з інших газет та рекламою. Так само, як сьогодні реклама була найбільшим джерелом прибутку для друкаря. Чоловіки, здебільшого, були власниками друкарських домів за колоніальних часів, але часто їх дружини, дочки чи сестри допомагали їм. Багато хто з тих жінок продовжували видавничу діяльність по смерті чоловіка.
У 1775 році, на початок війни за Незалежність, в колоніях було вже, щонайменше, чотирнадцять жінок-друкарів/видавців. Публікація колоніальної газети була нелегкою справою, особливо для жінки. Спочатку вона мала написати статті. Їй потрібно було вибрати та відредагувати оповідання інших авторів, що мали бути надруковані. Необхідно було зібрати об'яви та рекламу. Після того, як вона визначалася зі змістом цілого номеру, вона розкладала один аркуш паперу на столі та вручну розрізала його. Далі їй треба було скласти металеві літери кожногослова у спеціальну дощечку з жолобком, яка називалася складальною верстаткою, яку потім було необхідно прочорнилити.
За теплої погоди чорнило могло надто розрідитися, а взимку чорнило та папір могли замерзнути. Це була повільна, кропітка, брудна робота. В середньому на видавництво газети з чотирьох сторінок витрачалося чотири дні. Друк був завершальною стадією. Для цього треба було крутити ручку друкарської машини. Після друку та сушіння жінка виставляла газету на продаж. Крім того, жінці-видавцю доводилося знаходити передплатників та рекламодавців та збирати з них гроші. Та звичайно, жінка-видавець мала виконувати всю господарську роботу: куховарити, виготовляти мило та свічки, шити одяг та піклуватись про дітей.
Відносини між Англією та її колоніями ставали все більш напруженими і жінки-видавці, які підтримували американську незалежність, наражалися на небезпеку, коли використовували свої газети як трибуну. Деякі жінки-видавці, наприклад, Маргарет Дрейпер із штату Массачусетс, зберігаючи лояльність до англійської монархії, накликали на себе гнів патріотів.
Після війни пані Дрейпер, побоюючись за своє життя , втекла до Нової Шотландії (Канада), а потім до Британії. Ті ж, хто підтримував свободу, друкували статті, в яких засуджували репресивну політику короля.
Ці патріоти перечитували уривки з відоміх тоді памфлетів Тома Пейна, які закликали до незалежності, однак всі його памфлети були популярними.
Коли протистояння призвело до війни, друкарі продовжували інформувати своїх читачів про перебіг подій та закликали їх всіляко допомагати повстанцям.
Елізабет Тімоті була однією з перших жінок колоніальної Америки, які присвятили себе друкарській справі.
Вона народилась та жила у Голландії, у 1731 році разом з чоловіком Льюісом та чотирма дітьми вона іммігрувала до Америки. Оселившись у Філадельфії, подружжя Тімоті викупило «Газету» у Бенджаміна Франкліна. На протязі п'ятьох років Елізабет займалася господарством та вихованням дітей. По смерті свого чоловіка у 1738 році вона тримала бізнес «на плаву», допоки її син Пітер виріс та перебрав справу на себе у 1746 році. Після цього вона відкрила книжкову крамницю поблизу.
Елізабет Тімоті мала кращу ділову хватку, ніж її чоловік. Він часто не поспішав збирати борги з клієнтів, тому сам частенько запізнювався з виплатою власного боргу Франкліну. Коли ж Елізабет взялася до справи, вона відмовилась приймати рекламу від клієнтів, які вчасно не сплачували по рахунках.
Вона так гарно керувала своїм бізнесом, що Бенджамін Франклін написав про неї у своїй автобіографії таке: «Вона постійно вела щоквартальні розрахунки з надзвичайною акуратністю, її справа була настільки успішною, що вона не тільки змогла виростити дітей та забезпечити їм гарну репутацію, але і після закінчення виплати кредиту була спроможна купити в мене Видавничий дім, а свого сина призначити там управителем».
Франклін захоплювався не тільки материнською самовідданістю Елізабет, але її діловими якостями також. Дійсно, вона була надзвичайною жінкою, підприємцем та журналістом.
Енн Донован увійшла до родини Тімоті, одружившись з Пітером Тімоті у 1745 році. На протязі тридцяти шести років, коли чоловік керував газетою, Енн займалася господарством та вихованням дітей. Через деякий час родина переїхала до Південної Кароліни, де Пітер Тімоті продовжував видавничу справу. У 1782 році Пітер загинув під час корабельної аварії і Енн Донован пішла шляхом, який проклала її свекруха. Енн замінила чоловіка у видавничому бізнесі та досягла таких успіхів, що за деякий час вона стала офіційним друкарем штату Південна Кароліна.
Енн видавала свою газету аж до своєї смерті у 1792 році. Вона залишила газету своєму синові, Бенджаміну Франкліну Тімоті, який продовжував сімейну справу до своєї відставки у 1802 році.
«Газетт» була першою газетою Південної Кароліни, яка розповідала мешканцям Чарльстона про важливі події на протязі майже семидесяти років.
Це стало можливим тільки завдяки Елізабет та Енн. У 1975 році у Чарльстоні, першому поселенні колоністів Південної Кароліни, місцеве відділення спілки «Women in Communications» встановило почесну дошку з ім'ям Елізабет, першої жінки-видавця Америки.
Сара Апдайк Годдард була ще однією важливою особистістю у друкарській справі колоніальної доби. Вона народилась у 1700 році у невеликому містечку штату Род-Айленд та отримала незвичайну для дівчат у той час освіту. Вона навчалася в домі свого батька, який наймав їй приватного викладача. Отримавши освіту з різних наук, вона одночасно оволоділа французькою мовою та латиною.
У 1735 році вона одружилася з доктором на ім'я Гайлз Годдард. Молоде подружжя оселилося у Нью-Лондоні, де Гайлз працював лікарем та одночасно виконував обов'язки начальника поштового відділення.
Коли у 1755 році Гайлз захворів та не зміг більше бути поштмейстером, Сара зайняла його місце. Потім вона влаштувала свого сина підмайстром до друкаря. Працюючи там, її син Вільям одночасно вивчав цю професію.
Гайлз Годдард помер у 1757році. Коли Вільям закінчив навчання у 1762 році, родина переїхала до міста Провіденс, штату Род Айленд, де Сара придбала обладнання та відкрила друкарський цех. У ті часи жінки не займалися справою самостійно. Офіційно Вільям був власником газети, але і він, і Сара та її дочка Мері Кетрін працювали в цеху.
Вони видавали одну з перших газет міста, «Провіденс Газетт». Вільям, як і його батько цікавився поштовою справою, а з часом став начальником поштового відділення міста. Оскільки їх газета не виправдала його сподівань, Вільям у 1765 році вирушив до Нью-Йорку у пошуках більш прибуткової справи.
По його від'їзді видавництво газети призупинилось, але мати та сестра продовжували друкувати та продавати книжки, альманахи, памфлети та інші матеріали. Так само, як і по смерті чоловіка, Сара замінила Вільяма на посаді начальника поштового відділення. Сара та Мері надрукували спеціальний випуск газети під назвою «С. і В. Годдард». Це було протестом проти «Британського Друкарського Акту» - королівського податку на всі публікації та юридичні папери. Мати та донька відновили видавництво «Газетт» у 1766 році, але видавцями вже були зазначені «Сара Годдард і Компанія» («компанією» була Мері).
У 1770 році, після смерті Сари, у Нью-Йорку та у Провіденсі була надрукована стаття про видавничі заслуги Сари. Ось уривок з неї:
«...у неї відкрився незвичайний талант та здібності, на загальний подив вона досягла успіхів у багатьох корисних областях знань, але не тільки в сферах традиційної жіночої освіти, а також в іноземних мовах та в деяких розділах математики...репутація «Газетт» була багато чим зобов'язана її мужності, розуму та здібностям…»
У 1773 році Мері керувала газетою «Філадельфія», а Вільям переїхав до Балтімору, де заснував «Меріленд Джорнел». Наступного року, знов допомагаючи братові, Мері продала газету «Філадельфія», аби мати можливість керувати виданням у Балтіморі у той час, коли Вільям почав опрацювання нової поштової системи.
«Меріленд Джорнел» публікувався під керівництвом Мері та був єдиною газетою, яка виходила в Балтіморі на протязі більшої частини війни з Англією.
«Друкарський дім» Мері верстав перші підписані копії «Декларації Незалежності». Одна з них зберігається у Смітсонівському інституті.
Мері Годдард вважали високопрофесійною складальницею, а її газету однією з найкращих у колоніальній Америці. Залишаючись до глибини душі патріоткою своєї країни, Мері розповідала про жорстокість британських солдатів та закликала жінок вирощувати власний льон та розводити худобу, аби мати вовну, що могло допомогти колоніям бути менш залежними від Британії.
По закінченні війни Мері завдала удару супротивникам свободи друку, вона виграла судовий процес проти жінки, якій не сподобалась стаття і яка погрожувала Мері. Посварившись з Вільямом, Мері залишила газету та відкрила друкарський цех. У 1775 році Мері призначили на посаду начальника поштового відділення Балтімора, крім того, вона керувала газетою перед початком та по закінченні американської революції.
Таким чином, вона стала першою жінкою, яка займала посаду федеральної служби. У 1784 році вона прийняла на роботу листоношу, тим самим поклавши початок першій поштовій службі доставки в країні. Мері була на посаді начальника поштового відділення чотирнадцять років поспіль, після неї, у 1789 році, було призначено чоловіка. Відрядження були необхідною частиною обов'язків на цій посаді, а за тих часів чоловікам було набагато простіше подорожувати по країні, ніж жінкам.
Багато хто думав, що Мері буде добре виконувати цю роботу і більш, ніж двісті громадян підписали петицію, в якій просили залишити Мері начальником поштового відділення. На жаль, петиція успіху не мала, Мері втратила роботу.
Але вона продовжувала тримати свою книжкову крамницю до свого виходу на пенсію у 1809 або у 1810 році. Вона померла у 1816 році.
За колоніальних часів Америки відважні жінки з родин Годдард, Тімоті та багато інших допомогли закласти основу американської журналістики та започаткувати цю професію для жінок.
Эта информация используется только в образовательных целях. Перевод выполнен из книги К.Прайса-Гроффа "Extraordinary Women Journalists" - Чилдренс Прес, США.
This information is only for education purpose, and was taken from ' Extraordinary Women Journalists' by Claire Price-Groff.- Children's Press, USA
