Ольга Корбут
Ольга Корбут
1955
гімнастика
У 1936 році країною-хазяйкою Олімпійських ігор була Німеччина з Адольфом Гітлером на чолі. Фюрер пишався арійською вищістю, але мав принижено піти зі стадіону, коли афроамериканський атлет Джессі Оуенс виграв 4 золоті медалі. Невдовзі світ вже був охоплений війною, у полум'ї якої гинули свобода та демократія.
На церемонію відкриття Олімпійських ігор 1972 року в Мюнхені (Західна Німеччина) було запрошено 7000 атлетів, що представляли 121 націю. Серед них була дівчинка-підліток 150 см на зріст та вагою 41 кг, виступи якої стали одним з найяскравіших та незабутніх моментів Олімпіади.
Мюнхенська Олімпіада, на жаль, запам'ятається ще і жахливою подією – вбивством 11 ізраїльських спортсменів, яке скоїли палестинські терористи.
Ольга Корбут народилася 16 травня 1955 року у місті Гродно, що недалеко від Мінську, столиці Білорусі, країни на сході Європи. На той час Білорусь була частиною Радянського Союзу. Ольга була молодшою з двох сетер, її батько був інженером, а мати - кухарем. Через 17 років вона дарувала сяючі посмішки глядачам на трибунах перед початком олімпійських змагань з гімнастики.
Ольга почала тренуватися рано, тому що хотіла бути кращою за свою старшу сестру. Коли їй виповнилось 11 років, вона почала ходити до однієї з радянських спортивних шкіл, які фінансувалися державою. Її першими тренерами були Олена Волчецька та Ренальд Книш. Вони примушували Ольгу тренуватися дуже багато, бо хотіли побачити якого рівня вона здатна досягнути. Завдяки віку та невеликому зросту Ольга почала дуже вправно виконувати складні акробатичні програми на колоді та паралельних брусах. Через декілька років вона вже приймала участь у змаганнях державного рівня.
У 1969 році вона посіла п'яте місце на чемпіонаті країни, а у 1970 році стала чемпіонкою країни у вправах на гімнастичному коні. Ольга вже була у складі радянської збірної, але несподівана перешкода на деякий час затримала її стрімку кар’єру. Вона отримала травму. Після перерви у тренуваннях Ольга мала знову важко працювати, аби бути у найкращій формі. Ольга отримала місце в олімпійській збірній країни. Разом з подругами по команді, Людмилою Туріщевою і Тамарою Лазакович, Ольга поїхала до Мюнхену аби завоювати золото для своєї країни. Публіка була зачарована дивовижною майстерністю дівчинки у червоному трико із зворушливими кісками, яка почала свій виступ карколомним сальто назад. Знаменитий румунський тренер з гімнастики Бела Каролі сказав, що Ольга тоді мала 4 речі, необхідні, аби справити враження на суддів: складну програму, очевидну насолоду від свого виступу, артистичність та підтримку трибун.
У командних змаганнях Ольга теж виграла золото разом з Туріщевою та Лазакович. Через два дні виконуючи програму на брусах, Ольга впала, знищивши всі шанси на золоту медаль у жіночому багатоборстві. Із сльозами на очах Ольга повернулася на своє місце, а публіка так само співчувала «маленькій феї» з Білорусії, як і раділа її приголомшливому успіху кілька днів тому.
Наступного вечора, зібравши всі сили, Ольга здобула дві золоті медалі, у вільних вправах та у змаганнях на колоді, та на додаток, одну срібну на різновисоких брусах.
За одну ніч Ольга самотужки змінила стан справ у спортивній гімнастиці. До Мюнхенської олімпіади цей вид спорту у США налічував приблизно 15000 спортсменів (жінок). Через якихось два роки їх кількість вже перебільшувала 50000. Ассошіейтед прес проголосила її Спортсменкою Року, президент США Ніксон запросив її до Білого Дому, потім вона відвідала Діснейленд і повернулася додому.
Олімпійське сонце 1972 року радісно освітило життя Ольги. Вона знову виграла золото на світовому чемпіонаті 1974 року. Наступна олімпіада 1976 року у канадському Монреалі не була вже для неї такою успішною, нова зірка 14-річна Надя Команечі з Румунії перехопила глядацькі симпатії. Ольга подорослішала, перетворившись на гарну 21-річну жінку. Вона виграла ще одну срібну медаль у вправах на колоді, справивши неймовірне враження тією частиною програми, коли вона склавшись майже удвоє, міцно притиснулась верхньою частиною тіла до колоди (10 см завширшки), охопивши її руками, нижню частину тіла тримаючи над головою, пальцями ніг торкалася колоди. Остання її медаль теж була золотою, одержаною у складі переможної радянської команди.
Вона одружилася з відомим білоруським співаком Леонідом Борткевичем. В 1979 році вона народила сина, Річарда. Після років спортивних змагань Ольга насолоджувалася тихим родинним затишком. 26 квітня 1986 року стався вибух на Чорнобильській АЕС, що знаходиться на відстані 290 км від Гродно, радіоактивна загроза розповсюдилась на тисячі миль радянської території та прилеглих європейських країн.
Повернувшись з гімнастичного туру по США у 1989 році, Ольга вже знала, що її щитовидна залоза уражена внаслідок радіаційного опромінення. Як і багато жителів Білорусі, Ольга відчула негативні наслідки Чорнобильської аварії. Бажаючи, щоби населення уражених радіацією територій було свідоме результатів опромінення, що можуть виявитися пізніше та стурбована допомогою жертвам Чорнобиля, особливо дітям, Ольга в 1990 році починає працювати у Фундації невідкладної допомоги дітям.
Коли радянсько-американські відносини стали більш дружніми, Ольга, Леонід та Річард переїхали до США, оселившись у Атланті (Джорджія). Тепер, коли молоді спортсмени змагаються за медалі, Ольга щаслива та задоволена своїм життям в Америці. Вона викладає гімнастику в Атланті та провадить активну діяльність з забезпечення благодійної допомоги своїм співвітчизникам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
А щодо гімнастики, Ольга часто висловлює ідею започаткувати змагання для тих жінок, які вже не можуть повторити акробатичних дивовижностей своєї молодості, але ще повні сил та бажання виконувати свої гімнастичні програми з балетною грацією та витонченістю.
