Сайт Відділу документів іноземними мовами є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
27.03.2017 09:51

Англійська і медіаграмотність
Реклама курсу English for Media Literacy на сайті Coursera.org та допомога студентам факультету...

27.03.2017 08:32

«Словесні» ігри
Дивно, але деякі  американські «словесні» ігри мають не дуже приємні назви. «Scrabble»,...

22.03.2017 12:36

Чи варто отримувати додаткову освіту у сфері медіа
Останнім часом деякі суспільні організації та освітні центри проводять тренінги, що стосуються нового...


Гість | Увійти
Версія для друку

Сара Джозефін Бейкер

Ініціаторка програм догляду за немовлятами
1873 -1945

З 1914 по 1918 рік Перша Світова війна лютувала у Європі, у цей самий час доктор С. Джозефін Бейкер мала свою власну війну. Ворогами були неосвіченість та хвороби, а полем бою Нью- Йоркські нетрі. Найбільшою турботою доктора Бейкер були немовлята, які помирали тисячами кожного року. «Бути зараз солдатом у французьких окопах у шість разів безпечніше, ніж народитися у Сполучених Штатах» - казала вона.
Доктор Бейкер одержала перемогу, як і армії союзних держав. Вона зрозуміла, що профілактика хвороб, а не термінове лікування, рятує життя новонароджених. Як перша голова Бюро Дитячої Гігієни Нью-Йорка вона організовувала освітні заходи з охорони здоров’я для жінок з іммігрантської бідноти. Вона також допомогла створити федеральне Бюро Захисту Дітей. Завдяки її зусиллям на початку 1900-х років було врятовано життя тисяч немовлят. Ця праця була  покладена в основу сучасних програм з охорони здоров’я дітей.
Сара Джозефін Бейкер народилася 15 листопада 1873 року  у місті Пукіпсі (Нью-Йорк). Вона була третьою з чотирьох дітей у родині Орландо та Дженні Бейкер. Вона воліла, аби її називали Джозефін, або просто Джо, та добавляла першу літеру першого імені, бо інакше її ім’я абсолютно співпадало з ім’ям знаменитої у той час чорношкірої  актриси.

Батько Джозефін був успішним адвокатом, її мати була однією з перших випускниць Коледжу Вассара, першого у США коледжу для жінок, що мав такі ж ресурси, що і чоловічі коледжі. Джо зростала дівчинкою з хлоп'ячими звичками, її дитинство було щасливим та безтурботним, заповненим грою у бейсбол, риболовлею та іншими розвагами. Вона вчилася у приватній школі. «Я зрозуміла, що по закінченні школи я теж піду до Коледжу Вассара, потім напевно вийду заміж та буду виховувати дітей» - писала вона у автобіографії. Але коли їй виповнилось 16 років, життя раптом різко змінилося. Помер її молодший брат, а через три місяці помер її батько. Причиною був черевний тиф, збудники якого можливо були у питній воді. До того моменту родина була досить заможною, але після смерті Орландо Бейкера велика частина його майна пішла на виплату боргів по деяких невдалих інвестиціях. В результаті дуже невелика сума залишилась родині.
Джозефін відчувала себе відповідальною за родину. Вона залишила ідею вступати до Коледжу Вассара і оголосила рідним, що збирається стати доктором. На той час не було потрібно мати диплом коледжу аби піти вчитися до медичної школи. «Добре було б мені пригадати, що саме примусило мене обрати медицину» - писала вона пізніше. Майже кожний намагався дізнатися від неї саме це, але вона писала: «Коли я перелічувала усі аргументи проти, моя природна упертість примушувала мене вивчати медицину будь якою ціною».

Але потім доктор Емілі Блеквел та доктор Елізабет Блеквел заснували Жіночий Медичний Коледж у Нью-Йоркській Лікарні для Жінок та Дітей. Джозефін поступила саме туди. Вона гарно вчилася, але один предмет «Звичайна дитина» не був для неї цікавим. Вона не склала іспитів та мала залишитися на тому ж курсі на другий рік. Твердо вирішивши ніколи більше не терпіти поразок, вона заглибилася у цей предмет, прочитала усі можливі книжки та статті. На свій подив вона захопилася цим предметом і це захоплення надихнуло її на працю, що пізніше врятувала так багато дитячих життів.
У 1898 році Джозефін отримала ступінь доктора медицини, за оцінками вона була другою у своєму класі. Після одного року інтернатури у Лікарні для Жінок та Дітей у Бостоні (Нова Англія) доктор Бейкер разом зі своєю знайомою, теж лікарем, найняла квартиру та почала практику у Нью-Йорку. Вони скоро зрозуміли, що тих грошей, що їм платили пацієнти, аж ніяк недостатньо. За перший рік своєї практики доктор Бейкер заробила лише 185 доларів. Дві лікарки доповнювали свій прибуток медичними оглядами жінок, які подали заявку на страховий поліс. Потім доктор Бейкер побачила оголошення у газеті про вакансію медичного інспектора у міському відділі охорони здоров'я. Вона склала іспит з державної служби, її впливові друзі написали рекомендаційні листи і вона отримала роботу. Так почалася її праця у системі охорони здоров’я довжиною в життя.

Влітку 1902 року почалася її діяльність з охорони здоров’я немовлят. Тоді вона отримала завдання з'ясовувати  місцезнаходження немовлят та забезпечувати догляд за ними.  Те місце, де вона мала працювати носило назву «Пекельна кухня». То були брудні квартали багатоквартирних будинків західного Нью-Йорку, де у жахливих умовах мешкали чорношкірі та іммігранти з Ірландії. Цілі родини мали жити разом в одній кімнаті. Влітку у переповнених людьми задушливих кімнатах дуже підвищувалася температура повітря. Інфекції розповсюджувалися вільно у таких умовах. Під найбільшою загрозою, таким чином, були новонароджені немовлята. Під час літньої спеки близько 1500 дітей помирали у Нью-Йорку щонеділі. До того як доктор Бейкер взялася до справи, не було жодних заходів для поліпшення ситуації, вважалося, що неможливо щось змінити. Але діти помирали від дизентерії, а дизентерію викликають мікроби та бактерії.
Доктор Бейкер дійшла висновку, що найкращий спосіб справитися з хворобою, це запобігти її появі. Наступні декілька років вона працювала над проблемою, як захистити новонароджених. У 1908 їй дозволили перевірити на практиці її ідеї. Для експерименту вона обрала місце з найвищим рівнем смертності новонароджених.
Міська влада дала їй у допомогу 30 шкільних медсестер на період літніх канікул. Вони мали навчати матерів новонароджених тим речам, які сьогодні ми усі знаємо: купати дітей щодня, одягати їх легко, а не обкутувати важкими ковдрами, гуляти з ними на свіжому повітрі, провітрювати приміщення та годувати груддю, а не купленим молоком, у якому можуть бути мікроби та бактерії. Доктору Бейкер щодня подавали список новонароджених і вона негайно направляла медсестру проінструктувати матір. Матері виконували ці правила, результати були разючими. Смертність серед немовлят різко знизилася. Влітку 1908 року у експериментальному районі смертей було на 1200 менше, ніж попереднього року.

Переконавшись у ефективності освітніх заходів з охорони здоров’я, того ж серпня Відділ Охорони  Здоров’я заснував Бюро Дитячої Гігієни на чолі з доктором Бейкер. Вона отримала лікарський склад лише з чоловіків, які хотіли негайно ж звільнитися, аби не працювати під керівництвом жінки. Вона переконала їх залишитися лише на один випробний місяць. Коли місяць закінчився усі чоловіки-лікарі забрали свої заяви про відставку. Багато з них працювали з доктором Бейкер багато років. Однак доктор Бейкер завжди відчувала упередження проти жінок. Вона намагалася виглядати та одягатися так, аби не виділятися з-поміж чоловіків, що оточували її. «Я носила стандартний формений одяг, бо найменше я хотіла привертати увагу своєю жіночністю». Англійські костюми, блузки та галстуки були її постійним одягом.
Під її керівництвом бюро запровадило курси акушерок, знаходило матерів для покинутих дітей, розробило систему запобігання сліпоти від інфекцій у новонароджених, розповсюджувало друковану інформацію з охорони здоров’я та організувало Пункти з охорони здоров’я дітей, де матері могли отримувати безпечне молоко та корисні поради. Пастеризація молока ще не була запроваджена законом.

Як провідного спеціаліста з дитячого здоров’я доктора Бейкер запросили читати лекції на медичному факультеті Нью-Йоркського університету, де була започаткована нова спеціальність Доктор громадського здоров’я. Доктор Бейкер погодилась, але з умовою, що вона теж буде студенткою по цій спеціальності та отримає ступінь по закінченні. Керівництво факультету спочатку відповіло, що це навіть не обговорюватиметься, тому що жінки не мали права вчитися там. Зрештою факультет погодився на її умови, тому що не було інших кваліфікованих спеціалістів для викладання. Вона отримала ступінь Доктора громадського здоров’я у 1917 році та викладала на медичному факультеті Нью-Йоркського університету з 1916 по 1930 рік.
У 1923 році доктор Бейкер припинила свою працю у Бюро Дитячої Гігієни. На той час дитяча смертність у Нью-Йорку знизилася з 111 до 66 на кожну тисячу народжених. Це були найнижчі показники серед американських та європейських міст.
Доктор Бейкер продовжувала активну діяльність ще багато років. Вона була консультантом Служби Громадського Здоров’я США, Департаменту Охорони Здоров’я штату Нью-Йорк, представником від США у Комітеті Здоров’я Ліги Націй. Навіть у день своєї смерті від раку, 22 лютого 1945 року, вона працювала в Управлінні Охорони Здоров’я штату Нью-Джерсі та у раді директорів виправного закладу для жінок штату.
 

Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
* Текст повідомлення

Вхід