Букер Т. Вашингтон
Букер Т. Вашингтон
Афроамериканський просвітитель, мемуарист
1856 – 1915
Букер Т. Вашингтон досяг вершин в американському суспільстві, що здавалося неможливим для чорношкірої людини, що народилася у рабстві у 1856 році. Він походив з графства Франклін (Вірджинія). Коли закінчилася Громадянська війна (1865) він був ще дитиною, тому більшу частину життя прожив вільною людиною. Молоді афроамериканці, однак, у ті часи мали жити в умовах суворо обмежених можливостей, не зважаючи на те, що війна скасувала рабство. Підлітком Вашингтон змінив багато робочих місць, де потребувалася важка фізична праця. Тоді уявити було неможливо, що одного дня він стане найзнаменитішим афроамериканським національним письменником та промовцем.
Вашингтон поєднував працю з навчанням, не дивлячись на складності існування у сегрегованій Америці. У 1872 році він отримав дозвіл на вступ до університету у Хемптоні (історично чорного вищого навчального закладу). Він закінчив вищу освіту у 1875 році і після нетривалого учителювання та навчання у баптистській семінарії у 1879 році повернувся до Хемптону у якості викладача.
Семюел Чепмен Армстронг, засновник Хемптона, був такий вражений завзяттям Вашингтона, що запросив його допомогти відкрити школу для афроамериканців у місті Таскігі (Алабама). Інститут у Таскігі, заснований у 1881 році, став першою сходинкою кар'єри Вашингтона.
Для інституту у Таскігі він розробив навчальні плани та програми з фахових дисциплін. Він також провадив практичні заняття для студентів, де навчав їх засобам працевлаштування, намагаючись підготувати їх до умов економічної ситуації, у якій вони мали опинитися після визволення з рабства. Багатьом афроамериканцям подобалися методи Вашингтона, тому що вони обіцяли фінансову стабільність. Багатьом білим американцям подобалися ці методи, тому що вони були гарантією того, що афроамериакнське населення і далі буде лише «робочою силою» і не розвиватиметься культурно та політично.
Білі політичні лідери були надзвичайно вражені промовою Вашингтона в Атланті у 1895 році, у якій був поданий докладний план послідовного розвитку расової рівності. Але деякі представники чорної інтелігенції були дуже розлючені цією промовою, до їх числа входив В. Е. Б. Дюбуа, який вимагав негайного визнання расової рівності. В. Е. Б. Дюбуа став найголовнішим опонентом Вашингтона.
Вашингтон є автором та співавтором багатьох статей, біографій, історичних праць, але найважливішим його літературним твором є «Повстань від рабства» (1901). У цьому творі, написаному у формі мемуарів і призначеному для «білої» публіки особливо підкреслюється важливість наполегливої праці та терпіння на власному шляху Вашингтона до успіху та слави. На противагу твору-відповіді Дюбуа «Душі чорного народу» (1903) Вашингтон не піддавав відвертій критиці упередженість білого населення та не вимагав, аби афроамериканські чоловіки мали право виборчого голосу. Твір Вашингтона навіть відраджував афроамериканців вивчати мистецтво. Однак він витончено натякав на те, що расизм руйнує американське суспільство, та пропонував практичні рішення проблем, що здавались нездоланними.
Такі стримані вимоги Вашингтона для афроамериканського населення більше ніж задовольняли «білих» політиків. Він, отже, був прийнятий у найвищих політичних колах. Після публікації промови «Повстань від рабства» у 1895 році президенти Вільям МакКінлі та Теодор Рузвельт ставилися до нього по-дружньому та допомагали. Але Вашингтон не відмовлявся цілком від агресивних політичних методів. Секретно, не викликаючи підозр, він організовував більш радикальні заходи проти расових утисків.
Його стратегія пристосування дозволяла маніпулювати расовою політикою з середини та ззовні головного політичного курсу. Але більшість американців бачили лише пристосування та стриманий підхід, деталізований у працях на кшталт «Повстань від рабства». Стратегія Вашингтона зробила його найвидатнішим афроамериканським промовцем та письменником своєї доби та одночасно поставила під загрозу найголовнішу ціль його життя - досягнення расової рівності. Пізніше афроамериканські активісти не погодились з тим, що економічна самозабезпеченість є єдиною ціллю боротьби за громадянські права; вони пристали на думку Дюбуа про негайне визнання расової рівності. Після чого погляди Вашингтона, який підготував ціле покоління афроамериканців до суворих реалій сегрегованої нації, здаються більш старомодними.
