Переклади з тувинської та білоруської мови

Мен - тыва сөөктүг чоргаар чоннуң төлү мен,
Меңги харлыг дагларымның ээзи-дир мен.
Хөлбең оъттуг хову, шынаа чечээ-дир мен,
Көк-көк хөлдер, шапкын хемнер саарыы мен.
Алдан маадыр өлүртсе-даа, хосталгаже
Арат чонум кыйгырган урянхай мен.
Тыва дылы, ёзу-чаңы ыдык, мөңге
Дыңгылдайлаан тыва чоннуң төлү-дүр мен.
Мен - тыва сөөктүг чоргаар чоннуң төлү мен,
Меңги харлыг лагларымның ээзи-дир мен.

Тувинка я. Народ мій гордий.
Я - дочка срібної гори.
Дитя тувинської народу,
І я - спадкоємиця Туви.
Я вітер, що колише трави,
Степова квітка, блакить озер.
Під стать річці з впертим характером,
Що стрімко біжить із гір.
Я - біль, я - слава і свобода
Могутність богатирів ...
Зберігаю в собі я пам'ять роду,
Спадщина країни своєї.
Тувинка я. Народ мій гордий.
Я - дочка срібною гори!

На чыстым аркушы, прад вузенькім акном,

Прыгожа літары выводзіць ён пяром,

Ўстаўляючы паміж іх чорнымі радамі    

Чырвоную страку; усякімі цветамі,

Рознакалёрнымі галоўкамі звяроў        

І птах нявіданых, спляценнем завіткоў

Ён пакрашае скрозь — даволі ёсць знароўкі.    

Свае шматфарбныя застаўкі і канцоўкі,

І загалоўкі ўсе, — няма куды спяшыць!    

Парой ён спыніцца, каб лепей завастрыць

Пяро гусінае, і гляне: светла сонца          

Стаўпамі падае праз вузкае аконца

І круціцца у іх прыгожы, лёгкі пыл;            

Як сіняваты дым нявідзімых кадзіл,

Рой хмарачак плыве; шырокімі кругамі       

У небе ластаўкі шыбаюць над крыжамі

Як жар гарашчымі, а тут, каля акна,                  

Малінаўка пяе і стукае жаўна.

І зноў ён схіліцца, застаўку зноў выводзіць    

Няяркім серабром; нячутна дзень праходзіць

Ўжо хутка будзе ноч і першая гвязда      

Благаславіць канец прыгожага труда.

На чистому аркуші перед вузьким вікном

Він виводить красиві букви пером,

Вставляє між їх чорними  рядами

Червоні літери; різноманітні квітки,

Різнокольорові голови тварин

І птахів небачених, сплетіння завитків

Він малює усюди -  доволі є уміння .

Свої різнокольорові заставки та кінцівки,

І заголовки всі – нема куди  поспішати!

Іноді він припиняє роботу, щоб  краще загострити

Гусяче перо, і споглядає: світло сонця

Стовпами падає через вузьке вікно

І закручується в них гарний, легкий пил;

Як синюватий дим невидимих кадил,

Рій хмаринок пливе; широкими колами

У небі ластівки літають над хрестами

Мов жар сяючими, і тут, біля вікна,

Малинівка співає і  стукає жовна.

І  знову він схиляється, заставки знову виводить

Тьмяним сріблом; нечутно проходить день,

Незабаром настане ніч і перша зірка

Благословить кінець красивої роботи.