Переклади з Фрідріха Ніцше
Крижановська Людмила
ПЕРЕКЛАДИ з німецької мови на українську та російську
Фрідріх Ніцше / Friedrich Nietzsche
Вірш з поетичного ціклу «ДІОНИСІЙСЬКІ ДІФІРАМБИ»
Текст оригіналу:
Dionysos-Dithyramben
Nur Narr! Nur Dichter!
Bei abgehellter Luft,
wenn schon des Thau's Trostung
zur Erde niederquillt,
unsichtbar, auch ungehort
- denn zartes Schuhwerk tragt
der Troster Thau gleich allen Trostmilden –
gedenkst du da, gedenkst du, heisses Herz,
wie einst du durstetest,
nach himmlischen Thranen und Thaugetraufel
versengt und mude durstetest,
dieweil auf gelben Graspfaden
boshaft abendliche Sonnenblicke
durch schwarze Baume um dich liefen
blendende Sonnen-Gluthblicke, schadenfrohe.
«Der Wahrheit Freier - du? so hohnten sie
nein! nur ein Dichter!
ein Thier, ein listiges, raubendes, schleichendes,
das lugen muss,
das wissentlich, willentlich lugen muss,
nach Beute lustern,
bunt verlarvt,
sich selbst zur Larve,
sich selbst zur Beute
das - der Wahrheit Freier? ...
Nur Narr! Nur Dichter!
Nur Buntes redend,
aus Narrenlarven bunt herausredend,
herumsteigend auf lugnerischen Wortbrucken,
auf Lugen-Regenbogen
zwischen falschen Himmeln
herumschweifend, herumschleichend -
nur Narr! nur Dichter! ...
Das - der Wahrheit Freier? ...
Nicht still, starr, glatt, kalt,
zum Bilde worden,in jeder Wildniss heimischer als in Tempeln,
zum Bilde wordennicht auf gestellt vor Tempeln,
eines Gottes Thurwart:
in jeder Wildniss heimischer als in Tempeln,
nein! feindselig solchen Tugend-Standbildern,
voll Katzen-Muthwillens
durch jedes Fenster springend
in jeder Wildniss heimischer als in Tempeln,
husch! in jeden Zufall,
jedem Urwalde zuschnuffelnd,
dass du in Urwaldern
unter buntzottigen Raubthieren
sundlich gesund und schon und bunt liefest,
mit lusternen Lefzen,
selig-hohnisch, selig-hollisch, selig-blutgierig,
raubend, schleichend, lugend liefest...
Oder dem Adler gleich, der lange,
lange starr in Abgrunde blickt,
in seine Abgrunde ...
- oh wie sie sich hier hinab,
hinunter, hinein,
in immer tiefere Tiefen ringeln! -
Dann,
plotzlich,
geraden Flugs
gezuckten Zugs
auf Lammer stossen,
jach hinab, heisshungrig,
nach Lammern lustern,
gram allen Lamms-Seelen,
grimmig gram Allem, was blickt
tugendhaft, schafmassig, krauswollig,
dumm, mit Lammsmilch-Wohlwollen ...
Also
adlerhaft, pantherhaft
sind des Dichters Sehnsuchte,
sind deine Sehnsuchte unter tausend Larven
du Narr! du Dichter!...
Der du den Menschen schautest
so Gott als Schaf -,
den Gott zerreissen im Menschen
wie das Schaf im Menschen
und zerreissend lachen -
das, das ist deine Seligkeit,
eines Panthers und Adlers Seligkeit,
eines Dichters und Narren Seligkeit! ...»
Bei abgehellter Luft,
wenn schon des Monds Sichel
grun zwischen Purpurrothen
und neidisch hinschleicht,
- dem Tage feind,
mit jedem Schritte heimlich
an Rosen-Hangematten
hinsichelnd, bis sie sinken,
nachtabwarts blass hinabsinken:
so sank ich selber einstmals,
aus meinem Wahrheits-Wahnsinne,
aus meinen Tages-Sehnsuchten,
des Tages mude, krank vom Lichte,
- sank abwarts, abendwarts, schattenwarts,
von Einer Wahrheit
verbrannt und durstig
- gedenkst du noch, gedenkst du, heisses Herz,
wie da du durstetest? -
dass ich verbannt sei
von aller Wahrheit!
Nur Narr! Nur Dichter! ...
ПЕРЕКЛАДИ Людмили Крижановської, Херсон, Україна
Українською мовою |
Російською мовою |
БЛАЗНЮК! ПОЕТИК! |
ТЫ - ШУТ! ПРОСТОЙ ПОЭТ! |
nnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnn В прозорім диханні ефіру, коли роса вже до землі блаженством проливається, незримо, ніжно - роса-цілителька ступає лагідно, втішаючи усіх сердечною ласкавістю – Ти згадуєш, ти пам'ятаєш, серце запальне, як прагнув ти колись і райських сліз, і росяних капелей, весь обгорілий, втомлений жаданням, в той вечір на пожовклих трав'яних стежках нещадні Сонця погляди навкруг тебе горіли крізь дерева чорні вогнем сліпучим сонячного ока, зловтішаючись. «Ти - Істини Обранець? - все питали владно - Аж ні! поетисько! Ти - звір підступний, лютий, потайний, Який повинен всім брехати, бо присягнув на вірність кривді, весь світ для тебе - здобич, пістряво замаскований, то вчасно заховаєшся під маску, то спритно видаєш себе за жертву, такий ти - Істини Обранець? .. Блазнюк! Поетик! Барвисто чешеш язиком, З-під маски дурня ллєшся соловейком, возносишся ти сходами лукавих слів, розцяцькувавши райдугами лжу в зеніті бутафорських небозводів, блукаєш навкруги, крадешся - Блазнюк! Поетик! Ти - Істини Обранець? .. Весь навіжений, грубий, виверткий, померклий, Не здатний виліпити у собі Основу Кришталеву прагнення до Бога, не станеш Славою й опорою Святилищ, Хранителем Воріт Всежертвенного Бога: ні! ти ворожий світу праведних Кумирів, тобі рідніш дикунство бузувірське аніж Храм, із невгамовністю блудливого кота стрибаєш у чортзна-яке вікно плиг! кожен слід зникаючий відчуєшь навіть в нетрях первозданних, і рискав ти у хащах джунглів між хижаків плямисто- шерстних, безбожно здоровів, прекрасний і квітучий, з оскалом хтивим, блаженно-адський, гордий, впившись крові, вистежував злочинно, забрехавшись, рискав... Або орлу подібний, довго - так невідступно довго пожираєш поглядом безодню, геєну пекла для тебе... - о, як ти геть з підхмар’я, та в ницість, в прірву, кругами в’єшся, падаючи у глибини згубні! - Тоді, раптово, кинджально на льоту в кидку підступнім живцем кігтями рвеш ягнятко, сторчма з гори, до хрипу скаженіючи, ягняче плотолюбно зажадавши, ненавидиш усі овечі душі так, що злобно б’єш у всеосяжнім світі сердечних, смирно-лагідних, пухнастих, ягнят наївно-вірних солодко-молочних … Отож, орлом, пантерою утілюватись хижо і є пристрастія поета, причинний ти під тисячею масок, безумцю! Ти ж - поет!.. Ти зміг прозріти у людині Творця Божественну сердечність і Бога у людині роздирати, як Жертвеного Агнця у людині, і тішитися муками, терзаючи, - оце і є твоя вершина щастя, орла, пантери панування звіра, поета й навіженця насолода! .. » В прозорім диханні ефіру вже тонкий серпик місяця позеленів від розкошів пурпурного заходу у ревнощах крадеться, - гнівиться так на день, що з кожним кроком сокровенним в лугах витаючих троянд зрізає стебла, жне, аж поки не впадуть, поникнуть зблідлі, у ночі загаснуть: я сам колись так само впав, із правдоньки мого шаленства, із дня, що мороком став, днем немічний, стражденний в світлі, - і згаснувши, попав у ніч, у владу тіней, Одної Істини вогнем вщент спалений, спрагою знесилений - ти згадуєш іще, згадай, ти, серце запальне, як пристрасно ти прагнув отоді її? - що відлучили геть мене від будь-якої Істини! Я блазнем став! Писакою!
|
В прозрачном дуновении эфира, когда роса к земле уже отрадой изливается, незримо, нежно - роса-целительница ласково ступает, всех утешая милосердной добротой – сейчас ты вспоминаешь, помнишь, сердце пылкое, как ты взалкал однажды и райских слёз, и росяных капелей, весь обожженный и уставший жаждать, тем вечером на жухлых травяных тропинках ярящегося Солнца пламенные взоры горели вкруг тебя сквозь мрачные деревья огнём слепящим солнечного ока, злорадствуя изрядно. « Ты – Истины Избранник? – всё пытали властно – ну, нет! поэтишка! Ты – зверь коварный, лютый, потайной, который должен лгать, своею волей предан кривде, весь мир – добыча для тебя, замаскированный многообразно, то сам себя упрячешь под личиной, то ловко притворишься жертвой, такой ты – Истины Избранник?.. Ты только шут! Ты лишь поэт! Кудряво краснобайствуешь, скрываешь глупость под фиглярской пёстрой маской, ты воспаряешь сходнями лукавых слов, размалевавши радугами ложь в зените извращённых небосводов, блуждающий, крадущийся – Ты – шут! Простой поэт! Ты – Истины Избранник?.. Весь беспокойный, жёсткий, изворотливый, потухший, Не годен изваять в себе Кристальную Основу Возвышенья к Богу, не станешь Славой и Опорою Святилищ, Хранителем у Врат Всежертвенного Бога: нет! ты враждебен миру добродетельных Кумиров, родней чем Храме в каждой дикомани изуверской, с неугомонностью блудливого кота запрыгиваешь в каждое окно скользь! всякий мимолетный след учуешь даже в дебрях первозданных, и рыскал ты в чащобе джунглей средь хищников пятнистошерстных, безбожно здоровел, прекрасный и цветущий, с оскалом сладострастным, гордыней обуян, блаженно-адский, кровью опьянённый, грабительски, выслеживая, изолгавшись, рыскал… Иль, как орлу подобный, длительно - так неотступно долго пожираешь взглядом бездну, геенну для тебя… - о, как ты прочь с высот, да в низость, в пропасть, кругами вьёшься, падая в глубины роковые! – Затем, внезапно, отвесно на лету в броске коварном живьём когтями рвёшь ягнёнка, стремглав с горы, до хрипа стервенея, ягнячье плотоядно возжелав, так ненавидишь все овечьи души, что злобно губишь в обозримом мире доброжелательных, смиренно-кротких, с пушистыми кудрями, наивно верящих ягнят молочно-сладких… Итак, орлом, пантерой воплощаться хищно и есть пристрастия поэта, ты одержим под тысячью личин, безумец! ты – поэт!.. Ты смог прозреть в глубинах человека Творца Божественную Кротость и Бога в человеке разодрать, как Жертвенного Агнца в человеке, и хохотать над муками, терзая, – вот это есть твоя вершина счастья, орла, пантеры властвованье зверя, поэта и безумца наслажденье!..» В прозрачном дуновении эфира уж тонкий серп луны позеленел пред роскошью пурпурного заката и с ревностью крадётся, - так осерчал на день, что с каждым шагом сокровенным в лугах парящих роз срезает стебли, жнёт, пока не упадут, поникнут бледные, в ночи погаснут: я сам когда-то так же пал, из правды моего безумья, из дня, что наважденьем стал, днём немощный, страдающий от света, - погаснув, канул в ночь, во власть теней, Единой Истины огнём сожжённый, жаждою томимый - ты вспоминаешь ли ещё, ты вспомни, сердце пылкое, как страстно ты желал её тогда? – что я был отлучён от всякой Истины! И стал шутом! Писакой! |