«Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» Ернеста Теодора Амадея Гофмана
До ювілею Ернеста Теодора Амадея Гофмана ми представляємо «Фотопроєкт однієї книги», присвячений повісті-казці «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер». Це текст, у якому казка перетворюється на сатиру, а смішне – на тривожне.
У п’яти дописах ми поступово відкриватимемо цю історію через фотографії й коментарі, звертаючи увагу на деталі, що часто залишаються поза швидким читанням. Адже це книга, до якої варто придивитися уважніше.
«Магія засліплення: чужі лаври. Оптика Гофмана»
Коли ти написав звіт, а премію отримав Цахес із сусіднього відділу. Знайомо?
У повісті-казці «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» Ернст Теодор Амадей Гофман формулює це так:
„Alle guten Eigenschaften, alle Verdienste anderer schienen auf Zaches überzugehen.“
За сюжетом Цахес нічого не відбирає силоміць і не привласнює таємно. Йому передають. Суспільство саме переносить чужі чесноти, працю й успіхи на того, кому зручніше аплодувати. Гофман показує механізм соціальної несправедливості: бачити не того, хто зробив, а того, кого вже звикли вважати «успішним». І в цій казковій формулі легко впізнати не лише двір князя, а й цілком сучасний офіс. Вина Цахеса в тому, що він з упевненістю приймає несправедливе шанування.
«Реформа освіти: казкових істот попросили вийти»
Освіту оптимізували. Фей – скоротили. „Die Feen wurden aus dem Lande verbannt.“
Епоха реформ упевнено наводить лад. Просвітництво, раціональність, користь – під прикриттям чудових ідей роблять багато необхідного: будують дороги, ремонтують школи, впорядковують господарство. Але водночас виправдовують і речі відверто руйнівні: вирубку лісів, витіснення всього «зайвого». Казкових істот вигнали не тому, що вони заважали освіті. А тому, що були незрозумілі, непередбачувані. Ними складно або взагалі неможливо керувати.
Гофман іронічно пояснює логіку цього процесу:
«Перше ніж розпочнемо освіту, себто перше ніж вирубаємо навколишні ліси, зробимо річку судноплавною, розведемо картоплю, полагодимо школи, понасаджуємо тополь і акацій, молодь навчимо співати на два голоси вранішніх та вечірніх пісень, прокладемо дороги й накажемо прищепити віспу, треба буде вигнати з країни всіх людей небезпечних настроїв…»
Феї в цій історії – не тільки магія. Вони уособлюють свободу мислення, уяву й право бути інакшим.
«#БезФільтрів: Хроніки одного прозріння»
Бальтазар бачить Цахеса без чар – таким, яким він є. Мабуть тому, що він є ображеною стороною, адже у нього забирають і кохання, і творчі заслуги. Натомість обивателі дивляться крізь магічну пелену, приймаючи ілюзію за істину.
Коли три золоті волосини знищено, чари зникають миттєво. Але правда не виправляє й не прикрашає – лише знімає декорацію. Цахес не змінюється ані на йоту, змінюється тільки погляд на нього. Гофман підкреслює: зло рідко тримається на власній силі. Найчастіше воно живе завдяки оманам, звичці не сумніватися й небажанню дивитися уважніше.
Бальтазар бачив правду, а інші – ілюзію. А що бачите ви, коли дивитесь довкола?
«Крихітка Цахес: шлях від нікчеми до міністра за три кроки. Майстер-клас із кар’єрного зростання від Гофмана»
Крок перший – не мати жодних заслуг. Це важливо: тоді нічого не заважатиме приймати чужі.
Крок другий – опинитися в правильному полі зору. Магія, протекція, загальне захоплення – деталі можуть змінюватись.
Крок третій – дочекатися, поки суспільство саме пояснить ваш успіх «талантом» і «державною користю».
Так крихітний і нікчемний Цахес стрімко перетворюється на таємного радника, а згодом – на міністра. Чини ростуть, захоплення множаться, здоровий глузд зникає.
«Що важить більше: те, ким ми є, чи те, що про нас думають інші? Гофман дає відповідь»
У «Крихітці Цахес на прізвисько Цинобер» головний конфлікт не між героями, а між сутністю й репутацією. Гофман показує світ, у якому зовнішній блиск легко затьмарює внутрішній зміст, а суспільна думка стає важчою за правду.
Цахес не стає розумнішим, добрішим чи талановитішим. Він лише здається таким – і цього виявляється достатньо. Оплески, титули й повага народжуються не з того, ким він є, а з того, що інші звикли в ньому бачити. У суспільстві ілюзій перемагає не істина, а її зручна версія.
Ця казка ставить незручне питання: Що насправді більш вагоме – посада чи особистість? – і залишає його відкритим для кожного читача.
